СПЕЦПРОЕКТ

СОЮЗУ  ВОЛЬНИХ  ХУДОЖНИКІВ «ВОЛЯ  або СМЕРТЬ»

В  РАМКАХ  ВЕЛИКОГО  СКУЛЬПТУРНОГО  САЛОНУ

АНАРХОКОТИ   ПРОТИ  ТРАНСФОРМЕРІВ -2!

(БІЙ  ТРИВАЄ)

Куратор  — Антін  Мухарський

 

 

 

 

Наше  дело божественное  и  человеческое,

Дело  истины и  добра, справедливости  и  свободы!

(Князь  Кропоткин П.А.  «Анархия»)

 

В рамках  великого  скульптурного  салону  2010  Союз  Вольних  художників  «Воля або  смерть»  представляє  кураторський  проект Антіна  Мухарського «Анархокоти  проти  трансформерів-2. Бій  триває»,  за  участі анархомитця   Івана  Семесюка (анархокоти та  інсталяція),  та   представників  ЦМІ «Тотем»  (м. Херсон) Стаса  Волязловського та  Макса Афанасьєва (відеоарт)

 

Офіційні  гасла  проекту

 «Наш  котік  жив, бо  он нє  ширпотрєб, а  індпошив!»

Анархокіт – це те  що  треба!!!  Врятуй   Україну  від  китайського  «ширпотрєба»!!!

Мистецький хіт –  анархокіт!

 

Анархокоти проти  трансформерів. Історія боротьби:

Давно, дуже  давно, ще в  докомпьютерну   епоху, коли  люди  не  знали що  таке  «гамбургер»  та  «кока-кола»,  а  за  наявність  доларів у  кишені  саджали  до  в»язниці,    на  маленьких  острівцях  вільної  ринкової  економіки, що  звалися   базарами,  жило  прадавнє  як  світ  плем»я  рукотворних  іграшок – котиків, грибочків, поросят-копилок, в»юнких  дерев»яних  зміючок, ведмедиків-ковалів,  дзижчалок  на  мотузочці, дудок, та  інших  забавок.  Яскраві і  розкуті, створені  вправними  руками  вільних  у  своїй  праці  людей, ці  іграшки  довгі  століття  бавили  малюків. І, навіть, коли  на  світ народилася  целулоїдна, а  потім  пластмасова  лялька, ці   іграшки жили  собі  щасливо, бо  діти  любили  їх і  не  забували. 

Але  сталося так, що  у  дадеких  східних   світах  утворилося  велика  орда  пластмасової  погані, що одного  часу   під  проводом  ханів-глобалістів посунула  на  захід  і  накрила собою, наче  сарана,   благословенну  землю  вільних  хліборобів, поховавши  під  собою  все  світле  і  природнє, чисте і  незаймане, наївне і  просте –  все  те, що  дарувало людям  відчуття  справжнього  дитячого  щастя. Настала  руїна. Розбито  було  вщент  вільне  та  веселе  плем»я  рукотворних  іграшок.  Усюди, куди не глянь  запанували  східняки-ординці  із диявольським  тавром  «Made in China».

Ішов  час, і   от  одному  з тих  колишніх  дітей  на  ім»я  Іван, що  пам»ятали  про  рукотворні   іграшки,   уві  сні  явився  котячий ангел,  який  прорік  до  нього такі  слова: «Досить  коритися  чужоземцям! Прийшов  час  повставати проти гнобителів! Створюй, Іване, котяче  військо! Та  не  аби-яке, а  справжню  рукотворну  гвардію! Щоб  кожен  кіт не  був  схожим  на  іншого. Щоб  кожен   кіт – був  і  один  в  полі  воїн! Одним  словом  «х…ячь, Іване  котами по  кітайской  економікє». Хай  знають  ці  б….ді-глобалісти, що  не  вмер вольний  дух  в  українських  серцях!»

Прокинувся  наступного  ранку  Іван і  всівся  за  роботу. Цілий  рік  працював  не  розгинаючи  спини. І  постали  на  світ 365  котів!  Один  кращий  за іншого  і  жоден  не  схожий  одне  на  одного!   І, коли  був  готовий  перший  батальон, возопілі  коти: «Веди  нас, Іване  у  бій! Порвемо  на  шматки  клятих   китайських  трансформерів!!!

І  була  по  тому  битва,  в  якій  полягли  тисячі  східняків-ординців.  Чимало  й  котів полягло!!! Але святкували  того  разу  коти  перемогу!!! Та  не  де ін де, а  у  самому  центрі  Києва, в  «Українському  домі» і  рештки  ворогів  валялися  у  них  під  ногами, а  вправні  хлопці  з  Херсону  відзняли  про  ту  перемогу  фільм. І я  той  фільм  бачив і  котів  вітав! Бо  український   рукотворний  кіт –  могутнійший  за  китайську  підробку! Самі  знайте  і  дітям  перекажіть! Проте, боротьба  триває!!!

 

З повагою –  куратор  проекту  Антін  Мухарський.

ІВАН  СЕМЕСЮК.

 

АНАРХОМИТЕЦЬ КІМНАТНОГО  ТИПУ.

 

Про солдатиків  і  божествену  суть.

Я  народився  наприкінці  70-х в  часи  тотального  дефіциту. Було  мені  років  7-8,  як  батько  дав  мені  якусь  пилку, лобзіки, фанеру і  я  годинами  сидів  на  балконі,   пиляв  собі  солдатиків.  Пам»ятаю був  шалено  гордий, коли  зробив  і  розфарбував  цілу  армію.  Для  чоловіка, ну, принаймні  для  мене, дуже  важлива творча, божествена  вертикаль, коли  людина  відчуває  себе  творцем. Я  тоді  в  дитинстві   осягнути    цього не  міг, просто  відчував  захват, але  з  віком зрозумів, що  то  найвища  насолода –  творити.  М»язи  напружуються, мозок  працює, око  пильнує, пальці слухаються –  от  де  сенс  буття.

 

Про  свободу, гармонію  і  вольну  працю.

У  своїй  творчості, у  своєму  житті — я  вільна  щаслива  людина. Я  ніколи  не  ходив  на  роботу, не  був  у  армії  і  не  сидів  у  тюрмі. Намагаюся  працювати  тільки  тоді, коли  є  натхнення. Ну, а  якщо  життя  спонукає  до  заробітку  то  погоджуюся  тільки  на  пропозиції,  які  не  протирічать  моєму  творчому  єству. Останніми  роками, навіть  ввів  для  себе  чіткий   принцип  розподілу  натхненної  і  необхідної  роботи 50 на  50. Тобто 50  відсотків  часу –  реміснича  діяльність (розписи, замовлення), 50 –  чиста  творчість, «роблю те, що  не  можу  не  зробити».  Доречі, проект  «Анархокоти» це  спроба  поєднати  творчо-натхненну  і  ремісничу   складову, яка  повністю  співпадає  з  моїми  художніми  і деологічними  принципами і  не  викликає жодного  внутрішнього  спротиву. Вольна  праця  вільної  людини, своєрідна  гармонізація матеріального  і  духовного. Результат? Час  покаже.

 

Про  ленінські  принципи і  реінкарнацію.

Кіт  для  мене –  символ  абсолютної  свободи. Тварина,  яка   своїм  існуванням  спростовує  ленінський  принцип  про  те  що  «не  можна  жити  в  суспільстві  і  одночасно  бути  вільним  від  нього».  Кіт  це  робить  блискуче, доводячи  протилежну  думку, що  таки  можна  жити  в  суспільстві   і  бути  вільним  від  нього  одночасно. Я  теж   працюю  над  собою, аби  жити  за  цим  «котячим»  принципом. Дуже  б  хотілося (якщо  реінкарнація  існує) у  наступному  житті  народитися  котом  на  якійсь  професорській  дачі.

 

Про  міщанську  єстетику  і  китайських  трансформерів.

Міщанська  естетика   старого  гатунку   пішла  в небуття.  Радянський  Союз  нещадно  таврував  її, як  пережиток  капіталізму, хоча  по  суті  будь  який  побут –  це  міщанська  естетика.  Нинішній  гламур  це  теж  ніщо  інше як  міщанська  естетика. Міщанство  знову  бере  гору  над  високими  ідеалами  і  це  абсолютно  природньо. Міщанство – досить  агресивне  середовища   в  контексті  будь  якого  часу. Але  «крот  історії»  робить  свою  справу і, часом  ті  художні   явища  які  таврувалися  сучасниками  як  міщанство  ставали  надбанням  світової  культури, а  високочолі  «досягнення» визнані  тими ж  сучасниками  спалювалися  як  суха  трава, перетворюючись  на  попіл. Банальна  істина – «істина  пізнається  з  часом». Мої «анархокоти» –  це  данина тій  прадавній  міщанській естетитці  низової  народної  культури, яка  овіяна  теплом  домашнього  затишку, є   наївною  і  щирою, тим  невеличким  плацдармом  де  діяли  закони   людської любові  і  турботи на  відміну  від  законів комуністичної  моралі  за  якими  жили  «будівничі  світлого  майбутнього». Ось воно  це  майбутнє  пришло і  китайський  робот-трансформер  вбив того  наївного і  щирого   міщанського  котика  і  зайняв  його  місце. Мені  ця  ситуація  не  подобається. Я  із своїми  котами  оголошую  війну трансформерам.  Моє  військо –  це  воїни справжнього  світла  у царстві   штучної  китайської  темряви.

 

 

Один  кіт  на   день. І  кожен –  герой.

В  середньому  у  мене  виходить  народити   одного  кота   за  день. Це  дуже  кропітка, виснажлива  робота.  Відливка, шліфування, нанесення  тла,  просушка,  опрацювання  деталей, знов  просушка  лакування.  Жоден  кіт  не  повторюється –  це  мій   основний  творчий  принцип.  Так, є  схожі  коти, але  при  уважному  роздивлянні  поціновувач  знайде  щонайменьше  «десять  розбіжностей», пам»ятаєте, ту  газетну  розвагу радянських  часів?  До   того ж  кожен  кіт  –  це  відбиток  мого  настрою  у  той  чи  інший  момент  буття.  Інколи  я  буваю  радикальний, суворий  і   непримеренний –  тоді   народжуються  коти-анархісти, коти-байкери, коти-пірати.  Інколи  я  просто  люблю  попити  пиво  у  компанії  друзів  і  подивитись  футбол  по  телевізору. На  честь  цього  настрою народжуються   вальяжні  «коти-пацанчики на  «Адідасє». Часом  я  маю  ліричний  настрій  і  тоді  коти  вкриваються  трояндами або  зорями. В  будь  якому  разі  в  кожному  коті  живе  герой, і  головний  герой  усіх  котів –  це  я!

 

Про  матрьошек і  котів.

Матрьошка, на  мою  думку,   річ  абсолютно  неужиткова.  Сувенір  та  й  годі. А  котик-скарбничка  це  річ  в  господарстві  дуже  необхідна. По  копієчці, по  маленькому  клаптику  він  накопичує  в  собі  гроші  і  щастя для  свого  володаря. Анархокотик –  це  котик  захисник!  Він  щастя  приносить.  Кожен, хто  має  свій  власний  дім  чи  квартиру  повинен   мати  такого  котика, бо  він  і  заразу  у  дім  не  пустить, зло  віджене, добрих  духів  покличе.   Розбивати  його  аж  ніяк  не  можна. Хочете  витрясти  гроші –  ножичком через  щілину  повитрясайте, а бити –  боронь  боже!  Навіщо  ж  своє  власне  щастя  розбивати, а  тим  більше  витвір  мистецтва.

 

Про  анархомистецтво.

Сам  себе  я  ідентифікую  як  «анархіста  кімнатного  типу». Певен, що   таких  як  я –  «анархомитців  кімнатного   типу»  в  нашій  країні  сотні  тисяч, якщо  не  міліони. Мій  ідеал –  це  моя  особиста  і  творча  свобода. Все  це  у  мене  є. Державна  машина  лишилася  десь  осторонь  і  ій  на  нас  творців  начхати. І  це  ж  прекрасно! Нарешті  ми вільні!  Мені  нема  за  що  боротися і  слава  богу!  Лишається  одне –  насолоджуватися  свідомою, вольною  працею. Я, можна  сказати,   втілив  ідеал  князя  Кропоткіна і  Нестора  Махна. Кидайте  друзі  ту  кляту  рабську  роботу і  гайда  до  нашого  Союзу  вольних  художників «Воля  або  Смерть!»

 

З повагою Іван  Семесюк.